Посестри. Часопис №210 / З одного берега на інший

У безкінечному, надто людському перетіканні буття неможливо «вхопити час за хвоста», особа лише переходить із одного стану в інший, перепливає ріку з одного берега на інший, залишаючи себе собі й себе комусь – у пам'яті та словах.

У віршах Войцех Бонович – приникливий споглядач і тонкий філософ. У осерді його пошуків – людина в її справжній недосконалості. Ось сьогодні ми обрали слова з його вірша за мотто цілого випуску:

Стільки гарних старих дерев. Стільки гарних
молодих. Молодість нічим не різниться
від старості. Хай перевозить човен Харона
яблука з одного берега на інший.

В уривку з книжки «Фанатка. Біполярна історія» Христини Морозової читаємо історію взаємного пошуку людини й реальності:

Деякі ранки – немов тепла кока-кола в спеку: пити, тобто спати, досі хочеться, але продовжувати вже просто гидко. Сонце немилосердно било Владу в очі, підлога на дотик була тверда й холодна. Перші хвилини між сном і реальністю були витрачені на спроби зрозуміти, звідки ти тут взявся, де це «тут» і що робити далі.

Це як у вірші Олега Коцарева – те, що вимовити чи вловити майже неможливо:

Щось Таке невимовне.
Щось Таке проминуще.
Наче помах руки забутої приятельки
із зустрічного трамвая,
котрий ніколи не зупиниться
(ти пам’ятаєш слово «трамвай»?).
Наче тортик, що його більше не продають
у найдемократичнішому супермаркеті.

Із радістю повертаємося до класики польської літератури. У першій статті Олександра Глотова «З роду Словацьких. Частина перша: письменницькі династії» піде мова про родичів Юліуша Словацького, які залишаються в тіні слави великого поета. А цей славний  рід особливий для польської культури, він залишив слід у багатьох галузях людського знання.