Посестри. Часопис №34 / «Затопили дощі нічні…»

Затопили дощі нічні

дім на иншому березі душі,

 

туга із дна сплива,

немов риба голодна й свята,

 

стукає й стукає у кригу тверду,

а їй відчиняє псалом на погоду.

 

Ти перший прийшов, і ти прийшла,

до сходу сонця не беріть гачка,

 

годинники – то людські життя,

епоха промайнула спалахом світла

 

в кімнаті без вікон, без сміху

без настільних квітів

у горщиках:

 

лише прив'ялі стебла жіночих рук

поливають ріки самотности,

 

а мій коханий — в човні на ріці,

а мій коханий — пливе по руці.

 

Запиши координати моєї душі —

захід, схід, північ, південь.

 

Риторика снів із дзвінків і листів:

забуваєш про дім,

про молитви у нім,

 

десь на межі, у центрі й ніде —

у любові усе переродження.