Посестри. Часопис №194 / «починати любити першою, як починають новий день...»

починати любити першою, як починають новий день,

не знаючи, чи складеться він у чіткий фотознімок,

чи стане він доброю пам’яттю, чи втече з вудочки думки,

як слизька риба життя, ця насмішкувата вертихвістка

 

як починають нову книжку – писати, не уявляючи всіх подробиць,

читати – не знаючи, чи дійдеш до останньої крапки,

чи кинеш на пів дорозі, гортати – вдивляючись в обриси літер,

обдумувати – як приміряють вбрання перед дзеркалом

 

як починають вчити мову – плутаючись у словах, червоніючи,

наче яблуко влітку, що врешті стало дорослим і голим,

боячись, що порозумітися ніколи не вийде,

а все ж продовжуючи вслухатись в її чудернацьку музику

всім своїм тілом, кожним порухом серця, тремкими пальцями

 

як починають знайомство із морем – торкаючись босими ногами

боязко, обережно, прокладаючи шлях у самісіньку глибину

його спокійної мудрості, що то накочує на тебе хвилею,

то котиться геть, як абрикос сонця – призахідним небом

 

як починають місто – від перших поселень, дерев, залізниці

до великого саду, в якому тіні не менше, ніж осяяних вулиць,

знаючи, як легко його зруйнувати, але не знищити,

адже любов і уява міцніші за глину і цеглу

 

починати любити першою – як вода починає людину

у степу і пустелі, у горах і довгому лісі

 

18.08.2024