Посестри. Часопис №171 / Осінні війни

хтось розбиває табір у моїй не моїй квартирі

барабанний дріб дріб дріб чую як крапля за краплею

розсотуються кордони і пливуть нікчемні іммігранти

мов кишкові палички в каналізаціях і рукомийниках

в склянці яку підносять в непевний час до рота

де пожежа кублить своє легкозаймисте гніздо

 

з внутрішнього боку cкла втомленого як лампочка

стікають іноземні легіони проти яких досі

вали колючий дріт доти бліндажі нової лінії мажіно

з моїх не моїх лахів що побували не на одній війні

 

лахи лахи сестри я бачу в вас колишні форми

коли ви були ще наче мрії надіслані з-за океану

які мріялися нам похапцем латаючи кожне пробудження

коли ви прибували в запотілих коробках із запахом смогу

 

гомін гомін гомін звідусіль це шепотіння шифрів

у моїй не моїй кухні ванній коридорі аж до самої кімнати

людям порцелянової свободи в моєму не моєму серці

теплому хлібі який я печу сам демонстративно ігноруючи

нічні нальоти протипожежну сирену і найближчі пекарні