Посестри. Часопис №128 / Сліпі ведуть сліпих

Сліпі ведуть сліпих.

Карнавал і битва тривають.

Сміх блазня всім чути.

Але зойки постраждалих дратують значно більше.

Стара пані з вузькими губами каже гидливо:

«Цить.

Ви надто голосні, кричуще некомфортні.

Ваша травмованість обурлива.

Не драматизуйте.

Вмирайте тихіше.

Як вам не соромно».

Маска байдужості виграла головний приз!

А нам не соромно.

Та й знаємо, літня пані – не така вже й черства.

Ми бачили, як вона промивала рани страдникам,

як годувала голодних,

як споряджала воїнів золотими обладунками.

Просто пані втомилася.

Забагато тривоги й галасу,

незрозумілих правил нової гри.

Люба пані, вибач, але ми битимемося й далі.

Просто не можемо інакше.

Ми поставили все, що в нас є, на кін:

нашу свободу, наше майбутнє, наші доми,

не кажучи вже про наших дітей,

убитих, живих і ще не народжених.

Ми будемо битися за кожен сантиметр цієї землі,

ми оплакуватимемо кожного воїна,

кожну загублену душу,

кожну зламану стеблину,

кожне розорене гніздо,

кожен зруйнований світ, 

кожну випалену пустку у тім краю,

де так радісно буяли квітучі вишні й абрикоси.

Ми живим щитом станемо в бій 

поміж одвічними ворогами – добром і злом.

А заодно, люба пані, захистимо твій спокій

і право безтурботно випити щовечірній чай.

 

2022