Посестри. Часопис №170 / «Вічно очі до Тебе звернені, і моління линуть щомиті...»

Вічно очі до Тебе звернені, і моління линуть щомиті,

Але погляд Тебе не діткне, й не почуєш волань і криків.

Опусти ж, опусти з небес дроти, виготовлені з міді,

Я ж вхоплюся за них руками, о Вагонівничий великий!

 

Хай же струм Твій мільйоновольтний, якщо згинути мушу нині,

Враз обвуглить мене потужним залпом блискавки, вдарить громом.

Свою силу вбий в мою смерть, о зигзагу шкарлатно-синій,

Бий мене, як в Гаурішанкар, з золотим на чолі шоломом.

 

Я достойний Твоєї міці, адже мука моя і туга

Обертають Твої колеса, розганяють Твої мотори.

Маю в жилах мільйон КС. І мільйона пегасів потуга

Вознесе мене ввись, а коні – поетичні крилаті огирі.