Посестри. Часопис №163 / Шуберт

Хоче мені боліти але я іще можу триматись

Із горла мого зі шлунка хоче собі наїдатись

 

Хоче наїстися хоче напитися з мого тіла

Сліпе й глухе чорний гриб пліснява біла

 

Хоче печінку мою і слину хоче з’їдати

Хоче бути в мені та не мною собою зостатись

 

Хоче забрати пальці мої мої очі

Скільки ночей скільки років уже мене точить

 

Хоче пальці мої у чорній труні ув’язнити

Хоче в легенях у горлі скрипіти хрипіти

 

Хоче жить в моїм тілі у домі де я проживаю

Не плачу я друзі мої хоча й помираю

 

Хоче мене розділити на рот і нерви і шкуру

Хоче бить кулаком об поламану клавіатуру

 

Хоче бить кулаком об мої піаніно

Уже тріскають кришаться білі стіни

 

Хоче вальс на останній струні моїй відіграти

Звідси йдіть дім цей буде в руїні лежати

 

Звідси йдіть бо розірвана вже струна

Падає тиньк лице кришиться як стіна

 

Хай же болить нехай їсть хай наїсться уже

Вірш я пишу так як Лазар з труни встає

 

Як у Лазаря з віком труни йде війна

Хоче мене зіпсувать та не зіпсуюся я

 

Сліпе глухе нагодую з плісені твоєї

Мій рот мої пісні мої легені