Посестри. Часопис №162 / Зелена земля

О годувальнице буйна, повна живої сили,

О світе, мені багатий деревами й звіриною!

Іржу, розкошую в зливі, вода і зелень – стіною,

Вага листків мене тішить: кущ мокрий і повножилий.

 

Олені форкають в хащах з рогами у гущі віть,

Вгрузають у мох копита, гіллячки шкребуть по тілі.

Земля аж пашить здоров’ям. Олені баскі й спітнілі

Враз вимчать на ярі луки, де дощ, як хрущ, шурхотить.

 

…А на луках, звивним слідом притоптавши мокрі зела,

Мчить-втікає олениця – і шалена, і весела.