26.06.2025

Посестри. Часопис №162 / Ми, євреї польські. Частина перша

                                                                              Мамі в Польщі, чи її найдорожчій тініМамі в Польщі, чи її найдорожчій тіні – Юліан Тувім на момент написання цього тексту перебував у Сполучених Штатах Америки, куди дійшла інформація про триваючий Голокост європейських євреїв. Не знав у той час про долю своєї матері. Аделя Тувім (1872–1942) до початку Другої світової війни жила в Отвоцьку в центрі лікування неврозів, так званій Зофіївці. Під час війни як приватна пацієнтка жила за межами гетто, ймовірно, на вулиці Цегляній, а потім на Реймонта 1 (тепер 7). Під час ліквідації гетто у серпні 1942 нацисти її схопили і вбили, а тіло викинули з вікна. Поховали її на власній ділянці. Після війни син переніс її на цвинтар у Лодзі, присвятив матері вірш Мама. [1]

 

І.

…І одразу чую запитання: «Звідкіля це – МИ ?!». Запитання, певною мірою, – слушне. Його ставлять мені євреї, яким я завжди тлумачив, що я – поляк, а тепер поставлять його поляки, для яких я – переважно – є і залишаюся євреєм. Ось відповідь і для одних, і для інших.

Я – поляк, бо мені так подобається. Це – моя цілком приватна справа, про яку я не маю наміру звітувати, пояснювати щось, роз’яснювати чи обґрунтовувати. Я не ділю поляків на «вроджених» і «невроджених», залишаючи це вродженим і невродженим расистам, рідним і нерідним гітлерівцям. Я ділю поляків, як і євреїв, як і інші народи, на розумних і дурних, чесних і злодіїв, інтелігентних і тупих, цікавих і нудних, скривджених і тих, хто кривдить, джентльменів і не-джентльменів тощо. Також я ділю поляків на фашистів і антифашистів. Ці два табори, звісно, не є однорідними – кожен з них переливається відтінками кольорів із різним ступенем насиченості. Але лінія поділу точно існує, і незабаром її можна буде провести цілком чітко. Відтінки залишаються відтінками, але сам колір цієї лінії стає яскравішим і конкретним способом поглиблюється.

Я міг би сказати, що в політичній площині я поділяю поляків на антисемітів і антифашистів. Бо фашизм – це завжди антисемітизм. Антисемітизм є міжнародною мовою фашистів.

 

ІІ.

Якби все ж таки довелося обґрунтовувати свою національність, а точніше – національні почуття, то я – поляк із найпростіших, майже примітивних причин, здебільшого раціональних, частково ірраціональних, але без «містичного» присмаку. Бути поляком – це ані честь, ані гордість, ані привілей. Так само як із диханням. Я ще не зустрічав людину, яка пишалась би тим, що дихає.

Поляк – бо народився в Польщі, виріс, виховувався, навчався, бо в Польщі я був щасливим і нещасним, бо з вигнання хочу неодмінно повернутися до ПольщіVirtuti Militari (лат. за військову доблесть) – найвища польська військова відзнака, заснована у 1792 році. [прим.ред.][2], навіть якщо б деінде мені були гарантовані райські насолоди.

Поляк – бо через сентиментальний забобон, який не можу пояснити жодним міркуванням чи логікою, прагну, аби після смерті мене поглинула й увібрала польська земля, а не якась інша.

 

Поляк – бо так мені вдома, в родинному колі, по-польськи сказано; бо мене там із немовлячого віку польська мова виплекала; бо мама навчила мене польських віршів і пісень; бо коли настало перше поетичне виверження, відбулося воно польськими словами; бо те найважливіше, що сталося в житті, – поетична творчість – просто немислиме жодною іншою мовою, хай як би я нею досконало не володів.

Поляк – бо польською я зізнавався в трепеті першого кохання і польською бурмотів про його щастя й бурі.

Поляк також тому, що береза і верба мені ближчі, ніж пальма й кипарис, а Міцкевич і Шопен дорожчі за Шекспіра і Бетховена. Дорожчі з причин, яких я, знову ж таки, не можу обґрунтувати жодною логікою.

Поляк – бо я перейняв від поляків певну кількість їхніх національних вад. Поляк – бо моя ненависть до польських фашистів більша, ніж до фашистів інших національностей. І я вважаю це дуже серйозною рисою моєї польськості.

Але, передусім, я – поляк, бо мені так подобається.

 

ІІІ.

На це чую голоси: «Гаразд. Але якщо ти – поляк, то чому тоді „Ми, ЄВРЕЇ”?». Ось вам відповідь: ЧЕРЕЗ КРЕВНІСТЬ. – «Отже, расизм⁈» – Ні. Зовсім не расизм. Навпаки.

Існує два види крові: та, що в жилах, і та, що з жил. Перша – це тілесний сік, отож її дослідження належить фізіологам. Хто ж цій крові приписує якісь інші, окрім органічних, особливі властивості й таємничі сили, той, як ми бачимо, зрештою обертає міста на згарища, знищує мільйони людей і, врешті – як ми ще побачимо! – накликає різанину на власний же народ.

А друга кров – це саме та, яку теперішній вождь міжнародного фашизму виливає з людства, щоб задокументувати тріумф своєї юхиЮха – від «юшка», старий образний синонім до слова кров (тварини, людини). Найчастіше – на позначення крові – слово вживалося із прикметником – червона (червона юха, червона юшка залила) [прим.пер.]. [3] над моєю юхою – це кров невинно вбитих мільйонів людей, кров не схована в артеріях, а виявлена. Такої повені мученицької крові ще не знало людство, від віків вічних, і кров євреїв (не «єврейська кров») тече найширшими й найглибшими струменями. Почорнілі ці потоки вже зливаються в бурхливу, пінисту ріку – І В ЦЬОМУ НОВІТНЬОМУ ЙОРДАНІ ПРИЙМАЮ Я ХРЕЩЕННЯ НАД ХРЕЩЕННЯМИ: КРИВАВЕ, ГАРЯЧЕ, МУЧЕНИЦЬКЕ БРАТЕРСТВО З ЄВРЕЯМИ.

Прийміть мене, Браття, до цієї почесної спільноти Невинно Пролитої Крові. До цієї громади, до цієї Церкви я хочу віднині належати.

Цей СТАТУС – статус Жида Doloris Causadoloris causa (з лат. doloris – страждання; causa – причина) – гра слів, що відсилає до академічного почесного звання doctor honoris causa, яке присуджується за заслуги, але без виконання академічних вимог, необхідних для здобуття наукового ступеня доктора. [прим.ред.][4] – хай буде наданий польському поетові народом, який його породив. Не за якісь заслуги, бо перед вами я їх не маю. Буду вважати це авансом і найвищою нагородою за ті кілька польських віршів, які, можливо, переживуть мене, і пам’ять про які буде пов’язана з моїм ім’ям – ім’ям польського єврея.

 

IV.

На пов’язках, які ви носили в гетто, була намальована зірка ДавидаЗірка Давида – інша назва Маґен Давид (Щит Давида); один із єврейських символів, що складається з двох накладених один на одного трикутників, які утворюють шестикутну зірку. Під час Голокосту осіб єврейського походження змушували носити на одязі єврейські символи, зокрема нашивати зірку Давида або носити пов’язки із зіркою. Обов’язок носити ці знаки був частиною німецької політики сегрегації та стигматизації євреїв, що мала на меті їхнє виключення з неєврейського суспільства та піддання дискримінації; це також полегшувало переселення до гетто й, зрештою, до таборів смерті. У нацистських таборах особи єврейського походження додатково позначалися жовтим трикутником, який разом із трикутником, що означав категорію в’язня (наприклад, політичний, кримінальний, гомосексуальний), утворював зірку Давида. [прим.ред.][5]. Я вірю в таку майбутню Польщу, в якій ця зірка – з пов’язок – стане однією з найвищих відзнак, що її вручатимуть найвідважнішим польським солдатам і офіцерам. Вони носитимуть її з гордістю на грудях, поруч зі стародавньою Virtuti MilitariVirtuti Militari (лат. за військову доблесть) – найвища польська військова відзнака, заснована у 1792 році. [прим.ред.][6]. Буде й Хрест Гетто – назва глибоко символічна. Буде й Орден Жовтої Латки – почесніший за більшість дотеперішніх блискучих відзнак. І буде у Варшаві – і в кожному іншому польському місті – збережено, зафіксовано й законсервовано фрагменти гетто в незмінному вигляді – такому, в якому ми його застанемо – у повному жахітті згарища й руйнування. Ми обгородимо ці пам’ятки – ганьбу наших ворогів і славу наших замучених героїв – ланцюгами, вилитими з трофейних гітлерівських гармат, а між залізні ланки щодня будемо вплітати живі квіти, аби навіки залишалася живою пам’ять прийдешніх поколінь про знищений народ, і як ознака того, яким назавжди живим є наш біль за нього.

 

До храму національної пам’яті додасться ще один.

Ми будемо водити туди дітей і розповідати про найстрашніше в історії світу людське мучеництво. У центрі цього пам’ятника, чию трагедію підкреслюватимуть сучасні, дай Боже, Скляні БудинкиСкляні Будинки – відсилання до роману Стефана Жеромського «Провесінь» (Przedwiośnie), у якому «скляні будинки» (охайні, сучасні, вітчизняного виробництва, призначені для раніше збіднілих верств населення) символізують бачення майбутньої, вільної Польщі, у якій прогрес служить рівності та соціальній справедливості. [прим.ред.][7] відбудованого міста, горітиме вічний вогонь. Перехожі зніматимуть перед ним капелюхи.

А християнин – перехреститься…

Тож ми із гордістю, з жалобною гордістю будемо носити це звання, що затьмарює всі інші – звання Польського Єврея… Ми, що дивом і випадково залишилися живі. З гордістю?

Скажімо краще: зі скорботою і пекучим соромом. Бо дісталося воно нам за вашу муку, за вашу покуту, Спасителі!

…Тож, можливо, не «Ми, євреї польські», а «Ми, привиди, ми, тіні замордованих братів наших, євреїв польських»…

<...>

 

Завершення в номері 166

 

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Тувім Ю. Ми, євреї польські. Частина перша // Посестри. Часопис. 2025. № 162

Примітки

    Loading...