Посестри. Часопис №154 / Зсохлі суки

Трохи нас там було –

поети, сквотери, кілька спраглих

деізоляції місцевих жителів –

в повній, тій, що нагадує

печінкову кров темряви

закінчувалася натуральна деревина;

кинув у вогонь дошку

напрочуд широкий ялиновий зріз –

і дивилися загіпнотизовано

як в результаті прогорання крізь зсохлі суки

вимальовується щось на кшталт ідеограми трагедії,

аби з розвитком полум'я перетворюватися на

ідеограму комедії.

Цей перехід був страшенно сумним.