Посестри. Часопис №21 / «​​​​​​​Моя країна – архіпелаг, пане...»

Моя країна – архіпелаг, пане, 

дарма що на ваших картах вона нагадує 

хмурне чоло, розтяте посередині набряклою жилою. 

Вона – три тисячі островів, між якими течуть ріки вогню. 

Та ми – північна  земля, тож раз у рік навіть вони 

вкриваються кригою, 

щоправда, тонкою, як шкіра мишеняти, 

і лише відчайдухи пробують по ній перейти. 

Ми дивимось, як під склом палахтить вогонь, 

і бурмочемо наші кириличні молитви, в яких  

чітко вказано винних. 

Безпечний у нас лише сніг, пане. 

Він безпечніший, аніж Бог, який дістається сюди 

під кінець робочого дня, втомлений і голодний. 

Сніг вкриває усе, як сестра милосердя, 

як молодша сестра, що чекає, коли вже не лишилось нікого. 

Ми йдемо просто на сніг, коли трапляється заблукати, 

за снігом упізнаємо своїх, 

до снігу молимося, снігу чекаємо на ваших перонах і станціях, 

в снігу заспокоюємося і засинаємо. 

Ілюстрація Наполеона Орди