Посестри. Часопис №151 / Малі обороти на холостому ходу

Заглядала з хати до хати.

розрив-трава на хустині, мальовані

мажі та гострий, ніби лезо сокири, язик.

квасні гримаси над скибою домашнього хліба

– малий Геньо волів би живитися

карамельками. він смоктав лакітки, вгризався

молочними зубами в медові соти.

вона йому провістила: спізнаєш голод,

в якому замрієш про смерть.

після вересневої кампанії

ховався де тільки міг,

врешті-решт він однаково опинився в таборі.

люди їли там траву або сніг,

а якщо не було, то землю.