Посестри. Часопис №135 / Про правління Боже на світі

Неосяжний Боже, стовп посеред битви,

Все Ти в рух пускаєш, Отче непохитний,

Воїнство небесне до брані рихтуєш,

Ангельські капризи й поготів не чуєш.

 

Оболок крилатий торує стежину,

Тут не заблукаєш, видно все з вершини.

Нам зірки відкриє Титанове коло,

Над нічним світилом – Артеміди голос.

 

Живляться сукупно надземні стихії,

Цей закон природи ніщо не укриє,

І я теж не годен зневажати волю,

Бо Твоя це воля, і у ній вся доля.

 

Порох під ногами – маємо свободу.

То закон природи диктує угоду.

Можемо зректися – ніц за то не буде.

Глузд Господь дарує, не підеш нікуди.

 

Хай біда жахає, лиха та перуни.

З нами все узгодив, знаєш наші струни.

А от дай нам волю – що з нею робити?

У святій вітчизні Господу служити.