Посестри. Часопис №123 / Пам’яті Володі Верлоки

І тоді ти звернувся до коників і цвіркунів,

Бо на Довбичці літо ховалося за наготою,

Бо забули зміститися змісти і день догорів,

А далекі прийшли до близьких, що ставали собою.

 

Одіссейно на морі було і Шекспірово там,

Де юрмилися люди і згадки про вічність лякали,

Розкладала Пандора нехитрий свій вранішній крам,

А з війною зробилися храмами наші вокзали.

 

Крюківщина – таке довге слово, Джон Кітс вибрав Рим.

Тільки осінь востаннє тебе молоком нагодує

Тих просторів, яким ти ніколи не будеш чужим,

Наче римська вовчиця в ніч вічнозелену мов туя.