Посестри. Часопис №118 / До ворога. Пісня

1

Ти! за кинджали прийнявши істин-проміння,

Важишся думати, ніби вождь ти – що генерал ти!

О! невільнику – забери багнети – спини сп’яніння –

Доки я  з а  т е б е  тут буду вмирати?..

 

2

Чи не кожної думки – кожної думки й справи

Тебе треба вчити жертвами, болем шраму:

П а т р і о т и з м у – на бруківці в центрі Варшави,

А  Х р и с т и я н с т в а – при брамі кривавій храму?!

 

3

Чи сам  т и  ніколи,  с а м,  у  с и л у  в л а с н о ї  с и л и

Нічого не зачинав, тому що все забирав ти;

Відступи! – я волаю – кань, моноліт льоду-брили:

Доки  я  п і д  т о б о ю  тут  буду вмирати?..

 

4

Завдяки  монетам твоїм полковники повнотілі

Вчать тебе убивати пророків й істину власну;

А ви – нами – самі раби – заправляти смієте, недоцілі!..

Ви не бачите поміж хмар Божу десницю ясну.

 

5

Нехай же вам іній раз – розтане, стече з повік,

Хай кожного роз-неволить оця темна гора;

Вороги!.. зброю до ніг!.. х т о  т у т  щ е  ч о л о в і к,

А льоду-брилу візьмем на коси!... й урраа!... урраа!..