Посестри. Часопис №113 / «Ти змінилась після розлуки? Радше – ні, я не бачу зміни...»

Тизміниласьпіслярозлуки? Радше – ні, янебачузміни.
Алеквітказтвоговолоссяпідвівтарвтекла, таємнича.
Йхочвідсутністьтоївтікачкинепотьмаритьтвогообличчя,
Моєсерцевідтвогосерцянишком, потайки, тихогине...

Атвоядушасміємріяти, що, узорянізаметілі,
Задивляючись, світлотямлячи, будесущоюзновізнову?
Ну а тіло твоє? У всесвіті хто намислить про нього мову,
Окрім мене, що в нього – вірить, любить – в пестощах розпашіле?

І коли ти слова шепочеш, і вони – наче шум у листі,
Пестощ в шепоті вибухає і палає, як крик німого.
Замовкаю при твоїх персах, що – джерела мої пречисті,
І молюсь за безсмертя тіла – твого тіла, щоразу – твого.