Посестри. Часопис №97 / о хто вам скаже ні

1.

я не хочу аби нас знали так

як буцімто знають тепер тебе

– усі – усю

як буцімто можна знати

непізнаваних мертвих

 

мертві ж бо тихо лежать і не говорять

мертві тихо лежать і до нас не мають діла

їхня мовчанка змушує наші роти пересихати

наші руки дрібно тремтіти

 

мертві незнані настільки

що мусимо знання про них

вигадувати щосили

щосили ним затуляти

діри в небі бо інакше

 

звідти дивляться

вниз на нас

страшні незмигні зорі

 

2.

я не хочу аби нас любили так

як люблять мертвих

пристрасно безповоротно невзаємно

любов їхніх живих

набік відсунувши ліктем

 

бо мертві не кажуть ні

бо живі що знали мертвих

досі мають повні роти їхніх любих імен

а отже так само ні не можуть сказати

 

о хто вам скаже ні

повні любові юрми

 

коли про мертвих неможливо мовчати

схоже їх можна тільки любити

 

3.

не знай мене

не люби мене

дай мені бути живою

 

зачиненими дверима

в кімнату повну співочих птахів

де я – поміж них нечутна –

розпроставши широко руки

співаю теж

 

пісню не знану нікому чужому

пісню лише свою

пісню

    лише

         мені

                одній

                        належну