Посестри. Часопис №122 / «це майже так само як те що буває коли...»

це майже так само як те що буває коли

поезія вже не потрібна – так само – нікому

і ти забуваєш про неї виходячи з дому

немовби свідомо – і раптом – виходячи з гри

 

додому вертаючи теж забуваєш – і сніг

покірно зітхає – і дощ потирає долоні

і проза уже не потрібна – і ґрона червоні

з куща горобиного падають мовчки до ніг

 

заходиш у дім і не чуєш як в’ються слова

і сіється тиша між ними і лускають звуки

і віра уже не потрібна – з солодкої муки

вона не снується і радістю не ожива

 

і Бог не потрібен бо нащо без музики Бог

і час не потрібен бо тиша завжди не на часі

потрібні вуста щоб ковтнути з порожньої чаші

німого питва яке завше дається у борг

 

це майже так само як те що буває коли

поезії ми не потрібні – тож мучмося далі

вона вже не прагне покоїтись на п’єдесталі

а мовчки виходить із нас як виходить із гри

 

а вернеться хтозна-якою до хтозна-яких

до нас чи не нас – червоніють знервовані ґрона

кущів горобиних – і мова снується червона

а голос затих наче птах у долоні затих