Посестри. Часопис №91 / «Людина зникає зі світу, на її місці з’являється веселка...»

Людина зникає зі світу, на її місці з’являється веселка.

На одному березі залишаються діти, онуки,

на іншому – перший, подарований в дитинстві собака,

перша та остання любов, коні,

вічне блукання туманними пагорбами

в плащі й гумовцях; тобто, тотальне щастя.

Довге життя – стільки можливостей

робити помилки та їх виправляти.

Тільки б не змарнувати часу, тільки б не змарнувати,

а відлік уже зупинився.

Тут, на іншому березі, стільки їх, раптово новоприбулих.

Розгублених, зранених дорослих,

чужих дітей, які залазять на коліна, довірливо,

попри пережите.

Ритуал – заритись обличчям у теплу шерсть собаки,

в блискучу конячу гриву, в дружнє плече.

Щоб легше було чекати і дочекатися

сходу сонця, рідних, відплати.