Посестри. Часопис №146 / «Вітри із давнини», 4
Кадять озера й болота туманами
у ледь розвидніле обличчя ранку,
і зубри та ліниві валуни
позалягали всі яри й переліски:
поприпадали до землі
та й дослухаються до власних доль.
А семистрілий, семиплачний вітер
вже свище зовсім близько!..
Бодай ти, вітре, не родився,
то нікому було б носити стріли,
та й ти не захлинався б із жалю
у мокрих гривах табунів дощу!
І луки не сяйнили б далину
безвихідними променями смерті,
а півсонцями величі та сили
звитяжні плечі зогрівали...
Та весняними голосами різнотрав’я
викапували б крок за кроком
із сагайдаків виноцвітні стріли.
Виходить зубр, як той високий день,
з-поза тремкого виднокола,
і вище його лиш могутні роги –
то двоє буйних вихористих зір,
таких крутих й далеких угорі, аж невидимих!
Не виступай над степом так самотньо, зубре,
чигає туга, ще й смертельна, скрізь на тебе.
Вона тяжка така, що й голови не підведеш
у полудневе опадуче світло!
Ти затінися лісом, злагідній травою,
стань під потоки неба, замкнені на тишу,
ти будь, як зубр і як не зубр, –
а зуброліс чи зуброполе, навіть зубронебо!
Хай знітиться стріла, націлена у тебе,
немоготою всіх роздвоєнь похлинувшись,
бо як поцілити уводнораз зелене лопотіння пущі,
наспівність трав і розростання неба
крізь негамоване звірине серце?
Та зубр виходить – і стріла злітає!
І тятива ще стогне вслід за нею,
а вже назустріч котиться
червона хвиля смерті,
що дозріла ще до пори,
як вістря сім’яноче
сяйнуло блискавиць у тілі!
Ловці довкола обступили звіра,
як сутінки, що наповзають на день приречений...
Пір світиться його схмеліле дихання,
та стріли наганяють темінь:
друга, третя, п’ята, сьома –
злітаються, мов круки...
З двох далей дивляться на кущик ночі,
пророслий з рота зваленого зубра,
через стрільниці раптом згірклих веж:
із Теребовля – краплі сполоху калини,
а з Любеча – бентежні коні снів.
І блимає зелений ріг мисливський,
сумує зелено... І зубр холоне, як валун:
вже закотилась голова у полини
й погасла – щезло сонце.
Упали дві зорі додолу –
душа звірина
і душа денна.
Тужливо виє західний солоний вітер –
тікають комиші від нього:
у ніч.
