Посестри. Часопис №77 / мама

хтось стоїть між тобою і смертю, але, хтозна, 
наскільки ще її стане – серце 

 

опиняєшся в місці і часі, де так важливо 
щоб хтось за тебе молився 
хоча б подумки, хоча б своїми словами, 
не складаючи руки в молитві 
відриваючи хвостики полуниці, тільки-но з грядки, 
згадуючи, як сварила тебе малого, 
що товчешся по ягодах, не даєш їм дозріти 

 
шепоче: смерте, він ще не дозрів, він такий ще зелений, 
у його житті не було ще нічого 
солодшого за ту нехитру немиту полуницю 

 

благає: не клади його, Боже, скраю, 
не сип його градом, Боже,

 

я ж навіть не знаю, як той град виглядає, сину, 
я ж навіть не можу собі тої війни уявити!..