Посестри. Часопис №63 / Так і вціліємо
Тягнеться наша еволюція, щоденна й непомітна, без творення з нічого, з тривким збереженням енергії. Ми вціліємо під обстрілами, ми вирятуємося з ворожості, ми прикриємо долонею голови беззбройних. Заради самого життя.
мусимо тут домовитися мої любі стокротки
що будемо пам’ятати ви про мене а я про вастак і вціліємо
– говорять у вірші Лесик Панасюк і Дарина Гладун. А Галина Крук у продовження поетичного блоку наголошує на найболючішому досвіді нашого часу:
зло любить, коли пам'ять людська коротка
любить, коли ховають у своєму саду, поночі,
щоб нікого не турбувати своєю втратою,
щоб нікому не нагадувати, не витикати,
не спричиняти незручностей
Про митців і їхні внутрішні поневіряння говорить у віршах Аліція Розе:
Він не хоче намалювати ані досконалого грона
плодів, ані світла, самий лише
зв’язок між ними, їхню раптову зустріч,
бажання двох тіл.
У випуску також прочитаєте продовження репортажу Мії Марченко «Київський щоденник» та останню частину оповідання Євгена Положія «1396. Повернення».
І знову класика: Ципріян Каміль Норвід і розвідка про цього непересічного автора Юзефа Чапського.