Посестри. Часопис №53 / Бахчисарай

Безлюдні та німі Гіреїв двір і сад!

По ґанках, що мели покірних баш тюрбани,

Через потуги трон і розкоші дивани

Літає сарана, повзе холодний гад.

 

Повився темний плющ і дикий виноград

По вікнах, по стіні подобою альтани;

«Руїна» – пише тут на мурах гість незнаний,

Як Валтасарові, на віковічний згад.

 

А в залі ще стоїть окраса мармурова;

Гарему то фонтан. Сльоза його перлова

Спадає по сльозі і промовля щомить:

 

«О, де ви, де тепер, любов, могуття й славо,

Що мали у віках сіяти величаво?

Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить».