Посестри. Часопис №47 / Міхал Вашинський між Гітлером і Сталіним

                         На світлині, використаній для колажу: режисер Міхал Вашинський із акторкою                                           Ельжбетою Кринською.

                         Варшава, 1939 рік. Останнє довоєнне фото

У перші роковини вибуху повномасштабної війни мимоволі згадуєш той чорний четвер 24 лютого 2022 року, а також останні дні, що передували йому, і перші – по атаці агресора. Досвід, що ми його знічев'я дістали всупереч своїм бажанням, по-новому підсвітив, здавалося б, звичні сторони буття, інакше розставив певні життєві акценти, показуючи справді важливе й відсікаючи другорядне.

Герой моєї нової документальної книги – найвідоміший кінорежисер довоєнної Польщі Міхал Вашинський – улітку й восени 1939-го опинився у схожих обставинах. Він перебував на вершині слави, мав грандіозні творчі плани на багато місяців наперед, продюсери стояли в черзі до нього. Натомість гірка п’ятниця 1 вересня 1939-го повністю змінила його життя – Німеччина напала на Польщу, почалася Друга світова війна.

Неважко помітити, що підготовка нападу в тогочасного й теперішнього агресорів майже нічим не відрізняються. Так само, як схожими виявилися переживання людей під акомпанементи повітряної тривоги в обстрілюваній ворогом столиці.

***

Навесні 1939-го, за кілька місяців до війни, у Варшаві відбулися одразу дві прем’єри Міхала Вашинського: 5 квітня на екрани вийшла лірична комедія «Волоцюги», де популярні львівські батяри Тонько і Щепко вперше виконали пісеньку «Тільки у Львові», а 9 травня глядачі побачили психологічний трилер «На перехресті доріг».

Режисер запустився з новим фільмом «Серце батяра», де Тонько і Щепко займаються краудфандингом – шукають у різних містах подібних собі, щоб спільними зусиллями назбирати гроші на будівництво військового літака «Батяр». Наближення війни, отже, висіло в повітрі. Зйомки розпочали в липні.

У вересні, після закінчення «Серця батяра», Вашинський планував взятися за стрічку «Я була бридкою дівчиною» за книгою Анни-Марії Селінко, що мала колосальний успіх у читачів, тричі перевидавалася. Кіностудія K.S. Popławski, виробник цього фільму, дістала згоду маестро також екранізувати роман Марії Родзевичувни «Страшний дідок».

Тимчасом студія Feniks готувалася до продовження уславленого «Дибука» – найвідомішої в світі стрічки мовою ідиш, знятої Вашинським 1937-го. Йшлося про фільм «День і ніч» за однойменною п’єсою Семена Анського, автора «Дибука».

Студія Age-Film оголосила про домовленість із Вашинським на постановку картини «Малі серця великого дому» за романом Малґожати Адамувни. Також кружляли чутки, що він ставитиме фільм за романом Антоні Марчинського.

Крім того, вже є сценарій наступної комедії про Тонька і Щепка. За словами актора Станіслава Селянського, запрошеного грати в ній, пригоди львівських батярів продовжаться в Сполучених Штатах, тобто значна частина зйомок відбуватиметься саме там. Що й казати, справжня сенсація – перша польська кінокартина, зроблена в Америці!

Але нічого цього не буде – ані прем’єри «Серця батяра», ані заокеанських пригод Тонька і Щепка, ані продовження «Дибука». Нічого запланованого на сезон 1939 – 1940 років.

23 серпня в Кремлі уклали пакт неагресії між Німеччиною та Радянським Союзом, відомий також як пакт Ріббентропа-Молотова. Секретний протокол визначав, які країни загарбає кожна зі сторін. Натомість Польщу домовилися розділити: східна частина стане здобиччю СРСР, західна й центральна – Німеччини. Після підписання Сталін підняв тост за Гітлера: «Я знаю, як сильно німецька нація любить свого фюрера. Тому хочу випити за його здоров’я». У відповідь Ріббентроп запропонував тост за Сталіна і радянський уряд. Того ж дня Гітлер остаточно ухвалив: починаємо 26 серпня о 4:30 ранку.

Польща оголосила часткову мобілізацію для формування двадцяти нових дивізій. Адже угода про ненапад між країнами, що не мають спільного кордону, – а Польща між ними! – передбачала агресію.

«Згідно з розпорядженням військової влади, кожен чоловік, який підлягав призову і прямував на збірний пункт, мав право зупинити будь-який транспортний засіб та скористатися ним, – згадувала пізніше Естер Гессен, тогочасна школярка, яка разом із друзями поверталася додому з молодіжного туристичного табору в Карпатах. – У зв’язку з цим наш потяг почав зупинятися буквально кожні сто метрів. Про розклад ніхто не думав, натомість у довоєнній Польщі потяги ходили настільки точно, що за ними можна було звіряти годинник… Отже, у наш вагон весь час підсідали люди, ставало дедалі тісніше і, зрештою, ніде було навіть стояти. Тоді, звільняючи місце призовникам, почали висаджувати інших пасажирів. Щоправда, це стосувалося лише осіб чоловічої статі, тож я доїхала до Варшави тим самим потягом, тоді як наших хлопців висадили всіх».

По всій країні почали масово рити окопи, проводити тренування з цивільної оборони. З’явилися кольорові плакати, на яких вояк закликає: «До зброї! Спільно і згуртовано переможемо ворога!»

Однак 26-го війна не вибухнула. Напередодні в Берліні дізналися про підписання польсько-британської угоди, за якою Лондон надавав Варшаві гарантії в разі нападу Німеччини. Тому ввечері 25 серпня – в останню мить – агресію відтермінували.

Наступні п’ять днів світ балансував на межі війни та крихкого й нетривалого продовження мирного життя. Навіть 30 серпня ситуація залишалася невизначеною. Гітлер усе ще обирав між двома варіантами нападу – 1 чи 2 вересня. Був ще й третій, запасний варіант: відкласти. Тобто коли не вийде атакувати в перші дні осені, доведеться перенести початок війни на наступний рік через осінні дощі, які заважатимуть запланованому бліц-кригові. Адже якщо не здобути блискавичної перемоги, Англія та Франція встигнуть підтягнути до Польщі значні сили, й тоді Німеччині буде непереливки.

Але вранці 31-го фюрер наважився – підписав «Директиву №1 щодо ведення війни». «Напад на Польщу має відбуватися згідно з підготовкою, здійсненою за планом “Вайс”, – ішлося в ній. – Дата наступу: 1 вересня 1939 р. Час наступу: 4:45».

***

«На світанку 1 вересня 1939 року, – повідомила Польська телеграфна агенція, – збройні сили Німецького Рейху розпочали військові дії проти Польщі. Вони порушили польський кордон у кількох місцях як із боку Східної Прусії, так і з боку Німецького Рейху. Польський гарнізон на Вестерплятте, атакований німецьким військом, відбив напад ворога. Німецька авіація здійснила низку нальотів на Краків, міста Сілезії, Ченстохів, Тчев, Пуцьк і Гродно, в тому числі кілька бомбардувань. [...] Ця агресія не має собі рівних у своїй жорстокості. Вона зустріне рішучий спротив усього польського народу, який до кінця захищатиме свою свободу, права і честь».

У країні запроваджено воєнний стан.

Столична влада закликала громадян не користуватися телефоном для приватних розмов під час повітряної тривоги і протягом 20 хвилин після неї. Під час авіаційних нальотів дозволяється рух тільки тих транспортних засобів, які належать державним органам влади, поліції, міській мерії та Варшавському воєводству. Вони мусять мати на радіаторі біло-червоні прапорці розміром зі стандартний аркуш паперу. Польський автомобільний клуб закликав усіх власників машин передати своїх «залізних коней» у розпорядження військових.

Усі чоловіки 1922 року народження, які мешкають у Варшаві та передмістях, а також які тимчасово опинилися в столиці чи околицях, мають зареєструватися у військовому управлінні столиці. Зокрема, 4 вересня мусять з’явитися ті, чиї прізвища починаються на літери від A до F. Хто не зареєструється, буде покараний арештом на два місяці або штрафом у розмірі 2 тис. злотих.

Запроваджено режим обов’язкового маскування – вікна в будинках та офісах мають бути завішені, світлові реклами вимкнені, кількість працюючих вуличних ліхтарів зведено до мінімуму. Людей просять не виходити на вулицю без потреби.

В разі повітряної тривоги буде протягом двох хвилин вити сирена, про газову атаку сповістять сигнали гонгу, а в разі пожежі лунатимуть пожежні дзвінки. Всіх, хто не ховатимуться під час тривог у підвалах будинків або виритих на вулицях ровах, вважатимуть підпомагачами ворога з відповідними наслідками: перше затримання – штраф, друге – дворічне ув’язнення.

Ввели попередню цензуру періодичних видань. Для розповсюдження накладу знадобиться ще й окремий дозвіл. Варшавське радіо на обох своїх каналах транслює симфонічну музику, класичну поезію та програми «Культурне життя» і «Розмова з хворими».

Натомість видовища в столиці ніхто не скасовує: всі 11 театрів відкрили сезон, причому п’ять із них анонсували прем’єри, що їх покажуть 2 вересня. Два десятки кінотеатрів крутять фільми на будь-який смак, переважно американські.

Міхал Вашинський в кіностудії Feniks на розі вулиць Маршалковської та Зєльної монтує «Серце батяра». Поспішає, бо вже призначено дату прем’єри. Є відомості, що він встиг повністю закінчити монтаж, за іншими – робота тільки наближалася до завершення. Однак це вже не мало значення. Під час авіаційного нальоту німецька бомба влучила в будинок, де містилася кіностудія. На щастя, в монтажній нікого не було. Але в пожежі згоріли всі матеріали фільму. Заціліла лише аудіоплівка з веселою пісенькою «Серце батяра» – студія звукозапису містилася в іншому приміщенні.

З повідомлень ЗМІ випливало, що не все так погано – газетні новини обнадіювали. Приміром, Kurier Warszawski інформував, що 30 польських літаків потужно бомбили Берлін, що французька армія відкрила другий фронт і переможно просувається вглиб Німеччини, а Сполучені Штати днями надішлють своє військо на допомогу Польщі... Тобто весь світ нас підтримує, режим Гітлера ось-ось впаде, і вже не за горами келих шампанського за нашу перемогу.

Працівники цензурного відомства тримали в суворій таємниці, що газети подавали правдиву інформацію лише в перші два дні. А далі на їхніх сторінках почали з’являтися хоча й оптимістичні, але цілком вигадані відомості – фейки. Звісно, для підняття духу людей.

Натомість настрої пересічних варшав’ян не були аж такими райдужними. Бо в реальності виють сирени повітряної тривоги, щодня німецькі літаки скидають на місто бомби, гинуть люди, будинки перетворюються на згарище, синє небо затуляють чорні дими, скрізь пахне горілим. Закриті більшість крамниць і аптек – через авіаційні нальоти власники не ризикують працювати. Мер Варшави пригрозив їм реквізицією товарів. Виникли проблеми з нестачею води, електрики. На вулицях побільшало біженців – мешканців околиць і передмість, хати яких зруйновано, вони шукають собі прихистку. Хтось приїхав на возі, запряженому конем, хтось дістався пішки. Старі й не дуже, з дітьми та без. Одні шукають родичів, які живуть у столиці, інших пускають до себе добросердні містяни.

Загарбники з кожним днем просуваються вглиб країни. 3 вересня взяли Ченстохову, 4-го – Катовіце. У Варшаві паніка. 5 вересня мешканка столиці Галина Реґульська занотувала в щоденнику: «Ті, хто кілька годин тому клялися, що не покинуть Варшаву, тепер, щойно випаде нагода, одразу виїжджають. Як тільки дізнаються про вільне місце в машині... хапають усе, що під руку попадеться, – і зникають. Не можна вірити нікому й нічому».

6 вересня німці захопили Краків, давнє королівське місто, символ польської історії. Відтак прорвали лінію оборони і розпочали марш на Варшаву. Того ж дня пізно увечері столицю залишили президент країни, уряд, депутати Сейму, головнокомандувач та інші керівники. Полковник Роман Умястовський, представник генерального штабу, виступив по радіо, закликавши всіх чоловіків, здатних тримати зброю, негайно їхати з Варшави на схід, де формуватимуться нові бойові з’єднання.

Очевидно, саме тоді Вашинський ухвалив не гратися далі з вогнем. Залишатися ставало небезпечно. Тим паче, авторові забороненого нацистами фільму «Чорна перлина». Для Міхала не було секретом і ставлення гітлерівців до євреїв. А нібито «справжній» документ про його польське – навіть князівське! – походження, який він кілька років тому хтозна-як роздобув у Варшаві, в цій ситуації нічого не вартий: артистичні кола в курсі його правдивої біографії, а газетярі навіть розкопали прізвище при народженні – ще 1934 року деякі рецензенти навмисно називали режисера Вакс-Вашинський. Отже, якийсь «доброзичливець» накатає донос, і гестапо швидко з’ясує, що «аристократ» народився не у Варшаві в католицькій родині, а в Ковелі, в єврейській.

Тому вибору нема. Вирішив їхати до Білостока, найближчого від Варшави великого міста на схід країни. Яких-небудь двісті кілометрів, кілька годин автівкою. Львів – такий варіант теж розглядав – удвічі далі, чотириста кілометрів.

Зібрав речі, сів за кермо. Не хотілося думати, що закінчився такий щасливий період його життя. Ні, це ще не кінець. Має надійти обіцяна військова допомога від союзників, справи підуть на краще. Будуть нові фільми, нові плани, буде мирне життя. Гей, Варшаво, чуєш? Розлучаємося ненадовго – може, на два тижні, може, на три. В кіноекспедиції, траплялося, виїжджав і на довший період.

Вашинський увімкнув мотор і натиснув педаль «газ».

Він ще не знає, що попереду – довга виснажлива війна, яка триватиме шість років. Що у Варшаву він уже ніколи не повернеться, так складуться обставини – особисті й політичні. Буде біженцем до кінця життя. Під чужим небом.