Посестри. Часопис №46 / Плавба

Зростає шум; густіш морські снують потвори;

Драбиною моряк поп'явся, ніби тінь,

І висне в плетиві ледь зримих павутинь:

Так огляда павук сильце своє прозоре.

 

А вітер дужчає. Помчавсь між хвилі-гори

Свавільний корабель, немов шалений кінь,

Б'є піняві вали, у хмарну височінь

Чолом підноситься, крилатий вітер боре.

 

І мій буяє дух у розгулі стихій,

Уява розпуска свій парус огняний,

І лине крик з грудей, піднісшися над прахом.

 

До лона корабля припав я, ніби жду,

Що від зусиль моїх прискорить він ходу...

Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!