Посестри. Часопис №52 / Яблука мого прадідуся

Як ці яблука смакували двісті років тому, коли перші колоди

візник допроваджував у долину серед бескидських лісів?

Чи в тебе теж тік підборіддям солодко-винний струмок,

який ти недбало витирав брудною сорочкою?

 

Примостившись там, де колись ти сидів,

я всотую зараз вустами кислу червінь.

Яблуні, переживши війни,

зими століття.

бездощів’я, зливи й вітри,

щороку родили, хоч ніхто вже плоди не збирав.

 

Зостанеться після нас дещо безіменне.

Смак яблунь, які ти з усміхом садив дощової осені,

думаючи про тих, котрі прийдуть опісля.

 

Нитки бабиного літа колишуться обабіч часу.