Посестри. Часопис №46 / Бахчисарай уночі

З мечетей тихо йдуть побожні мусульмани,

ІзануІ з а н — скликання на молитву, проголошуване муедзином[1] відголос німіє вдалині,–

І срібний ночі цар пливе в височині,

Здаля побачивши зорі лице рум'яне.

 

В гаремі зорянім світило полум'яне

Одно по одному засвічує вогні,

І хмарка лебедем пливе по синизні,

Вся біла, наче сніг, а по краях багряна.

 

Там темний кипарис одкинув довгу тінь,

Там мінарет стрункий. А ген, лиш оком кинь,–

Гранітні велетні, немовби до Ебліса

 

Зійшлись дияволи на раду потайну.

З них часом блискавка зринає вдалину

І лине в темряві, як бистрий кінь фариса.