Посестри. Часопис №44 / Волосся ніби водоспад

Це була важка ніч у шпиталі,

сморід гною, стогони поранених,

я нахилялася в темряві до її вуст,

вона шепотіла, як він її кохав

і як відійшов,

молода жінка з волоссям ніби водоспад.

Вчора

їй ампутували ногу.

 

Вона шепотіла про своє щастя і розпач,

тримала мою руку,

на світанку,

відходячи, промовила:

«До вечора».

 

Але саме того вечора

шпиталь в одну мить

припинив існувати.

І ніколи більше я не побачила

тої жінки без ноги, з волоссям

ніби водоспад.