Посестри. Часопис №37 / «Вже третю ніч, коли згасають зорі...»

Вже третю ніч, коли згасають зорі,
Огонь яркий на замку палахкоче.
Мабуть, чайки злетять небаром скорі,
І в Чорне море попливуть. Охоче.
Козацтво вкрило береги табором,
А над Дніпром довженними рядами
Горять огні вартівників. Під бором
Спис блисне й гасне поміж чагарами.
Ось бандурист. Іде – іде високо,
Гень на могилу. В струни б'є, співає.
Коли в могилі не лежать глубоко –
Почують дикий спів. Він силу має...
Не треба. Спіть! Минула ваша пора.
Колись ви жили тут, на Україні;
Колись ви жили. Так недавно, вчора.
Час скоро йде. Ось ми жиємо нині...
Спіть, бо й на що, як той опир вертати,
Коли ніхто не ходить у жалобі.
– Так само скажуть і на нашім гробі
«Вони теж жили».
Спіть, ту добре спати.