Посестри. Часопис №37 / Я учивсь

Я учивсь рідних слів
Не з пожовклих листів,
Не від книжників хитроучених,
А від темних лісів,
Від квітистих лугів,
Від журливих потоків студених.

 

Не від шкільних лавок
Я набрався гадок
Про минувшину рідного люду,
А з думок-співанок
Парубків і дівок
В чистім полі, в жнива, серед труду.

 

Буйний вітер летів
Від далеких степів
На вечірню розмову у хату,
Гомонів та гримів
Про любов і про гнів,
Про криваву народну відплату.

 

Зимова довга ніч
Говорила про Січ,
Осінь смутком мене вповивала,
Весняна ж ясна ніч
Зачаровану річ
Про красу і добро починала.

 

Твої ниви буйні,
Люди тихі, сумні
Стали рідними здавна для мене,
І минуть мої дні,
А й у гробі мені
Не забути тебе, моя нене!