Посестри. Часопис №27 / «Душе! Засни, душе, що стільки мук...»

Душе! Засни, душе, що стільки мук

                                                            терпіла!

Твій ангел відлетів, без щастя ти скорбиш.

Тож спи, ах, спи, душе, аж поки полетиш

Туди, куди тебе покличе божа сила.

 

Спи, серце, бо зоря твоя погасла мила!

Чого будитися, коли ти міцно спиш?

Спи, лютне, бо дарма, дарма в журбі дзвениш.

Невдовзі і мені судився сон — могила.

 

Отак бува: близький до смерті

                                                 мандрівник,

Отрути випивши до дна питво вогненне,

Ще довго корчиться, не стулює повік.

 

Я щастя згубне пив, солодке та шалене,

І в ньому випив смерть і — я засну навік...

До сну ж... Нещасне, ах, нещасне серце

                                                                     в мене!

Фінансовано Міністерством культури та національної спадщини