Посестри. Часопис №24 / Як говорити: «НІ!» (інструкція)
Стань рівно. Злегка розсунь ноги; для розминки можеш
порухати головою. Що істотно: тільки по горизонталі, принаймні
в нашій країні. Спершу праворуч, потім ліворуч і ще
раз. Або навпаки.
Н.
Кінчиком язика торкнися передніх зубів майже на стику
із піднебінням. Це приголосний, він, зауваж, завжди пасує
співзвуччям. Може вийти НІЧ; дуже чорний квадрат без фону, а звідти
недалеко до:
почекай на мене хвильку, бо хочу зловити
твій рукав та вишептати цілу глуху пустку; зґвалтований у психлікарні восьмиліток телефонує мамі й каже: вони звали ту штуку поросям,
називали поросятком, розумієш? Можна було б іти вбивати,
якби допомогло.
Третя ночі, я мусила це записати, щоб вас не будити,
щоб ви не плакали. НІ. Зауваж: може вийти НІМБ чи НІЖ,
вигукнутий від жаху; зроби це рішуче, ну ж бо:
І, –
так, щоб язик не приріс до зубів. Ось тобі знову сполучник,
можна повʼязати ним найкарколомніші задуми; тобі слід
його склеїти з Н, аби не відпало. І хай спробує хтось його відірвати,
хай спробує хтось розлучити нас (сьома пʼятнадцять, коли
прокидаюся, щоб перевірити, що ти є і що двері зачинені,
мовби простір і час, у яких убивали дітей, вищих, ніж у воза колесо,
щоб не прийшли месники за матерів і батьків. Убивали дітей, менших,
ніж у ліжка ніжки. Тікати? Звідки знатимеш, коли розпочнеться
стрілянина? Звідки знатимеш, куди повертатись і як не згубитися?).
Очі гладкого Тадека з Волі, який відрізав кошенятам голови; це лише
випадково не було там нас.
! Сторчма і з крапкою. Безперечно,
воно щось та й значитиме.