В памʼяткову книжку Зосі (В памьяткову книжку Зосі)

На що моїх віршів, дівчино, бажаєш?

Адже ти у нашу отчизну рушаєш!

Там вірші почуєш від кождої квітки,

Там пісню почуєш від кожної зірки!

Іх слухай, як сяють, як в повному цвіті, –

Вони-ж бо поети найкращії  в світі!

 

Ті зорі блакітні, ті квітоньки милі

Хороші поеми складуть тобі цілі.

І я лиш те саме здолав би сказати,

Бо в їх научився і я промовляти:

– Де котяться Ікви сріблястії хвилі, –

Там жив я, в ті роки дитячії, милі!..

 

Далеко тепер я по світі блукаю,

І де мене доленька спинить, – не знаю;

Гляди-ж, привези мені зорь тих сіяння,

Гляди-ж, привези моїх квітів дихання!

Бо вже оживитися знов мені треба...

Вернися-ж, дівчино, – мов з самого неба!

 

Париж, 1844