Посестри. Часопис №69 / Прокидаюсь вночі

Прокидаюсь вночі, холону від страху, 

Високо лину в аеростаті 

Бачу внизу своє життя, розвіяне 

І рознесене, мовби стернею.  

 

Виразно бачу вночі, у темряві,  

Як заїжджає димучий потяг,  

На сяюючу станцію, а по перону 

Ходять мої батько та матір 

Померлі. 

 

Я бачу у темряві свою варшавську квартиру, 

Свою паризьку квартиру та кохання,  

І все це дрібне, біле, окостеніле, 

Нагадує зернятка рису.

 

Лину аеростатом над краєм

Так добре знаним, 

Над власним слідом. 

Лічу усе, що вже проминуло, 

Та іще промине, 

Щоби померти. 

 

Лину аеростатом над собою 

Та бачу власну пітьму, як у світлі. 

Потяг, який димить на станції.  

Холону від страху, прокидаюсь вночі, 

Лічу все не перелічене, 

Вправляюся у смерті.