Посестри. Часопис №18 / «якби у мене була панк-ню-група...»
Якби у мене була панк-ню-група,
Довелося б її назвати
Pussy weakness.
Співали би ми
Не лише про балканців,
Які втікали від війни
В рейви і героїн.
Довелося б згадати
Про гній у пазухах,
Кров у кишені,
Висип у горлі.
Про серце, якому тісно в грудях,
Як коропам в акваріумі
Супермаркету,
Про свербіж у носі,
Про герпес на мозку,
Про чорні губи старшокласниць –
Наших фанаток.
Й обов'язково про
Вульву, яка кровоточить,
І про рот, з якого смердить,
Як з каналізаційних
Труб.
Бо панк-ню-група
Повинна мати репертуар,
Який не шкодить
Її репутації.
Пісні б довелось називати:
«Дитина на ім'я Еrror»,
«Брудні труси коханої жінки»,
«Камінг-аут аутиста»,
«Dickhunting»,
«Сигарети поштучно» –
До речі, я бачила, що їх знову продають
В кіосках торгпреси.
Я б казала в інтерв‘ю,
Що дві речі, за які не буду платити, –
Вхід в церкву і в туалет.
Обурювалася би, що броколі
Надто дороге для народу –
Спостерігала перед святами сцену
На базарі.
А нещодавно в аеропорту
Я бачила ідеальну кандидатку
На солістку групи
Вона поверталася з Київського двіжу
В Тель-Авів,
Хриплим голосом розповідала
В телефон про свої пригоди:
Це було ясно,
Хоч я і не розуміла її
Харизматичної мови.
Але вона постійно смикалася,
Чухала голову,
Затягувала гумку на хвостику
Широко розставляла ноги,
А потім різко їх зводила.
Зішкрябувала пляму на штанах,
Невідомого походження.
Звучала вона,
Як спітнілий, тривожний дотик
До чужого тіла
Таким голосом можна співати.
Хоч опери,
Хоч колядки.