Посестри. Часопис №1 / Варшава

І так пригорнулося місто до рук, 

Як теплий щільник до бджолиних сполук. 

Крізь мед, що відклався поволі, 

Руїни і кров проглядали на дні, 

І впала полуда у дні весняні 

Під промені сонячні голі. 

 

Колись тут Муранівська площа була, 

А зараз будинки з бетону і скла, 

Але як за мушлею можна 

Пірнути і випливти за хвилеріз, 

У морок підземний невисохлих сліз, 

Хоча випливає не кожний. 

 

Коли Umschlagplatz наковтавсь поколінь 

І виблював кількасоттисячну тінь, 

Щось луснуло в тверді і тиші. 

І колій трамвайних замкнулись вуста, 

І Вісла блищала вже трохи не та, 

Бо вижив лиш найщасливіший. 

 

Коли полетить невитравне крило 

Повз вулиці, котрих давно не було, 

Та ось повернулись до тями, 

Я вийду в квітневий незвіданий шал, 

Відчую бряжчання тих рейок і шпал 

І вип’ю як гість з хазяями.