Спекотне пообіддя
Юзефові Мортону [1]
Сонце на голому небі лежало мертве, як висушена кістка. Розпечене повітря стовпом стояло над землею. Асфальт на дорозі плавився і пахнув смаженою смолою. По ньому безшумно їздили міністерські лімузини. Слідом за лімузинами здіймалася дрібненька курява й осідала на листі срібною іржею.
Обідрані діти бігали лишаєм витоптаної землі, ганяли ганчір’яний м’яч, захрипло покрикували і вихаркували з горла порохи. Їхні обличчя набрякли й набігли кров’ю від зусиль. На воротах між пошматованою снарядом тополею і купою лахів стояв, опираючи руки на стегна, розчепірений хлопець. Коліна воротаря були подерті, але кров уже присохла на шкірі.
Коли я, звернувши з вулиці, підійшов до нього по зів’ялій траві, гра саме закінчилася. Голосно пересварюючись і перекидаючи м’яча один одному, хлопці пішли в тінь. Воротар натер слиною рани на колінах, підібрав одяг із землі й пішов за ними.
- О, яка безсоромна дівчина, – зупинившись біля мене, сказав мовби ображено він і вказав підборіддям у бік сухого живоплоту, що ріс під руїнами. Дикий виноград дряпався по стінах згорілих будинків, чіплявся вусиками за кам’яні кариатиди і буяв на залишках балконів та галерейок. У тіні дерев, на вогкуватій траві, родинами розташувалися люди. Напівголі чоловіки лежали на покривалах, важко дихали, були бліді й розм’яклі, наче варені риби. Їхні жінки спали долілиць у траві – обіч зіжмаканих газет, паперових обгорток від хліба та яєчних шкаралупок. Інші чоловіки, звільнившись від піджаків, грали замкненими колами в карти і стерегли приналежних їм дітей, які бавилися рожевим м’ячиком і зі сміхом носилися між батьками.
Тим часом за межами родинних кіл, на самому сонці, просто на випаленій землі, безвладно, як стовпом привалена, лежала під живоплотом самотня дівчина в квітчастій сукенці, під якою не було білизни. Вона хтиво підставила сонцю жирне, спітніле лице, підтягнула коліна і зухвало, виклично розсунула білі розпливчасті стегна.
- Справді, що за безсоромна дівчина, – відповів я, приязно кивнувши головою, і, поклавши хлопцеві руку на плече, задивився на неї так само захланно, як і він.
