Посестри. Часопис №92 / «мерці які сняться на зміну погоди...»
мерці які сняться на зміну погоди
– не рідні що відійшли у кращі світи
а чужі абстрактні мерці –
нанесли за ніч великого снігу
більше ніж сад може втримати на долонях
і сиплють сиплють ним як із міха
так що яблуні аж до землі позгиналися
певно усі зійшлися
всі мерці які жили колись на цій царині
й користали із цього саду точніше з його прапрапращура
всі мерці які мерзли в цих снігах
судорожно тягли на себе
тонесеньку павутину диму
із запаленого бозна-ким вогнища
а головне
бозна-коли
невже серед них справді немає нікого
з моїх рідних
адже вони теж тут жили
вони теж тут мерзли
і теж їли ці яблука
а-а-а ні
онде двоє
він і вона
і ще хтось за ними димом в’ється
вони теж несуть свої лантухи снігу
як сіно у веретах носять
і теж висипають його на цей сад
а тоді важко стоять серед хмар
віддихуючись
і аж тепер помітно
що голі вони обоє
лише листками яблуневими
поприкривалися
