Голос, що кличе в пустині

Інколи з бурею враз проривається

В уха юрбі безупинній

І вожакам, що брехні покланяються,

Голос, що кличе в пустині.

 

Цей та той кинеться з жахом наповнений,

Збридне мʼяке йому ложе,

І затремтить, мов убивник ізловлений, –

Та зрозуміти не може.

 

І замирає неясний нікому

Голос, що кличе в пустині, –

Знов спить злочинець, на ліжку мʼякому,

Але покути не діє й до нині.