Посестри. Часопис №99 / нічого крім дороги
моторошні і прекрасні чорні кістяки сосен
у павутинні зими
страх і спокій снігу
і густе молоко з'їло обрій одразу за узбіччям
і млоїть під ребрами
нічого крім дороги
бажаю всім маленьким людям
усім маленьким людям поза політикою
бажаю вам люди-я-ничего-не-решаю
кілька разів на рік пакувати життя в рюкзак
заганяти замученого кота в ненависну переноску
і щосили переконувати себе що тут можна почуватися вдома що це тепер новий дім
ці чужі квартири
немов не скриплять під ногами чужі життя прикриті дешевим лінолеумом
неначе не відводиш погляду від балкону забитого чужими дитячими спогадами
неначе зазираєш до кладовки без остраху відкопати там чужий біль на додачу до свого
наче не намагаєшся перетягти сюди якомога більше уламків дому
як оса грудочки землі для гнізда
нічого крім дороги
затримавши дихання ми пірнули в це холодне молоко
а випірнути зась
тільки й лишається що вдивлятися крізь лід
випускаючи зрідка бульбашку вірша
й намагаючись не забути що
десь там по той бік криги на нас чекає життя
