Посестри. Часопис №97 / Рекламка

Я – заспокійлива пігулка,

дію в домі,

і в жеку,

й на іспиті,

і на суді теж,

старанно склеюю розбиті горнятка –

лиш ужий мене,

розсмокчи під язик, 

проковтни-но,

запий водою.

 

Знаю, як зарадити нещастю,

як пережити злі вісті,

полегшити несправедливість

чи розсвітлити брак Бога,

а до лиця дібрати жалобний капелюшок.

Чого ждеш?

Повір хімічній любові.

 

А ти ж іще юний (юна), 

маєш собі якось давати раду.

Бо хто сказав,

що життя слід із відвагою пережити?

 

Віддай мені свою прірву –

вимощу її сном,

будеш мені вдячний (удячна)

за приземлення на чотири лапи.

 

Продай мені свою душу.

Не буде вже іншого покупця.

 

Немає більше іншого чорта.