Посестри. Часопис №92 / У Ставиську

1

Рухлива кров з чужої рани

Хапає міцно за рукав,

Та залишайся зі словами,

Як залишався Ярослав.

 

В Підкові, в позі ембріона

Знайшлась небуджена весна,

Життя радіє незаконно,

А смерть нудотна і нудна.

 

Не тим, ким сам собі здавався –

Пролізеш із землі хрущем,

Весна наблизиться на пальцях,

І ми потроху оживем,

 

За іменами легко буде

Нас вимовити, й теплий слід

Розпрямить березнем той лютий,

Який у двадцять другім зблід.

 

2

А ще словами можна далі

Пройти, як лісом навпростець.

На щастя, м’язи витривалі

Іще підтримують процес.

 

Як у вагоні приміському

Міжлюдські спогади змогли

Пройти крізь тебе попри втому;

Не скажеш «горщик, не вари».

 

І візьме хтось тебе за руку –

Це Івашкевич Ярослав,

І витягне потрібну руну

Душа, оскільки вчасно взяв.

 

І зійдуться і ліс, і річка,

Злетяться сойки й голуби,

Бо доторкнулися сторіччя,

Як поцілунки до губи.