Посестри. Часопис №9 / На хвилі авторського стилю
На хвилі авторського стилю
Кожен текст вкладається у певний стиль, що є свідченням авторського почерку, його смаку і вияву його особистості, а ще дзеркалом часу й епохи, їхнім обрамленням і оздобленням, їхнім тілом і голосом, їхнім творчим вираженням. Сьогодні ми дібрали твори, які надзвичайно яскраво репрезентують індивідуальність наших авторів та їхній творчий стиль. І якщо, слідуючи за роздумами Антона Марчинського, стиль є чимось невизначеним, невловним, чимось, що постійно перебуває в русі, то стиль наших авторів знаходимо в оригінальній змістовій та образній тканині їхніх текстів, щоразу захоплюючись новизною їхніх знахідок, що так несподівано, цікаво й захопливо зображують світ, показуючи результат творчого авторського пізнання. Бачимо цей стиль і у виборі жанру, і у виборі форми твору, його витонченій структурі, у ракурсі, із якого автори наводять збільшуване скло власної душі, власної свідомості й вразливості у зображенні, в оцінці життєвих явищ, подій і почуттів.
Тому поезія так міцно поєднується з епікою, із глибокими роздумами про нашу спільну історію, наше місце в ній та нашу роль у творенні майбутнього. Це тому так потужно звучить поезія Галини Крук, у якій вона розмислює над наповненістю власного «Я» (чи «Я» кожного з нас?), про те, чого не можна зректися, про народ, кордони і межі, які треба розорювати, ями, із яких таки дістанемося і я, і всі ми. Глибока, густа, осмислена поезія переплітається з розмовою Валентина Андросова з поеткою, у якій вона говорить про необхідність відреагувати нинішній важкий досвід у творчості, а ще про майбутнє української культури й літератури у світовому культурному просторі.
Інакше накреслюється стиль Анни Малігон, у поезії якої парадоксально поєднуються прекрасні пейзажні образи, рух живої та неживої природи із жорстокістю людського світу, її імпресіоністичний погляд вихоплює речі й змушує подивитися на них по-іншому, так, щоб вони вразили несподіваністю зворотного боку своєї екзистенції: «сон-трава розпушилась, прорісши за межі червоної книги», а «в довгих важких конвертах приходять діти замість листів». Натомість Богдана Матіяш запрошує зрозуміти незбагненне, угледівши мир і добро, взявши в руки світляний меч, притишивши свій голос, коли говорить Господь.
Життя триває, тож разом з Ігорем Кручиком запрошуємо Вас до Київського зоопарку, який відновив своє воєнне життя, та на Міжнародний книжковий ярмарок у Варшаві, на якому обов’язково будуть українці зі словами вдячності для своїх польських друзів, а ще на розмову зі Світланою Олешко, режисеркою та засновницею театру «Арабески».
У цьому році відзначаємо 180 річницю з дня народження М. Конопницької, тож на кількох сторінках нашого часопису ми розмістили її віршовані та прозові твори в давніших перекладах та сучасному, розгорнувши перед читачем палітру стилів автора й перекладача, розкриваючи глибокий національний, міфологічний і загальнолюдський пласт творчості письменниці.
Насичений прозовий текст – це теж ознака стилю. Тож вибагливі читачі обов’язково оцінять наступний фрагмент роману Жанни Слоньовської «Дім з вітражем», у якому людське тіло постане в контексті архітектурного тіла будинку. А ще авторка роздумуватиме про смерть, схожу на підвал, повен ескізів, етюдів та того, що не довершено, того, що так і не зроблено. Тему смерті ще до моменту створення, бо ж ітиметься про внутрішню смерть, смерть самої сутності, розвине Бартош Попадяк у романі «Подзвін по Інституту». Про незвичайний стиль молодого польського автора читайте в рецензії Мацея Возняка, де позначено жанрові особливості утопії й антиутопії, призначення й завдання цих літературних жанрів. Натомість сам Бартош Попадяк поділиться власним ставленням до літератури, своїми зацікавленнями та захопленням українською літературою й перекладом, особливістю письма в часи постмодернізму, а ще розкаже про малярство, яке стає відпочинком від літературної діяльності.
Запрошуємо відпочити на хвилях авторського стилю й відчути радість і насолоду під час читання!
