Посестри. Часопис №9 / «хтось говорить нехай світ буде таким яким його сотворив Бог...»
*
хтось говорить нехай світ буде такий яким його сотворив Бог
і ці слова пронизують мене як світляний меч
цей красивий світ був би іще прекраснішим
якби залишався таким яким його задумав Господь
мені треба помовчати побути із цим подумати
відчути що ось Він тут зі мною
майже намацальний такий близький у моєму домі
в моїй кімнаті кольору лаванди
ось Він сидить за моїм столом
ось Він роздивляється мої фото
бере до рук мамину фотографію
доторкається її волосся каже Я сьогодні
говорив із нею у Царстві Небесному
мені треба побути з Тобою тому я замикаю ворота
щоб ніхто не ввійшов але відчиняю вікна
й слухаю як росте трава ще там в глибині землі
під снігом
серед ночі бачу яким прекрасним є світло
воно струменить як найтонша музика
і темрява перед ним відступає
шепочу довіряю Тобі більше ніж будь-кому іншому
поклади долоню на моє чоло пригорни мене
і переміни щоб мої стежки були світлими
щоб були світлими мої слова мої помисли
Ти говориш дитино моя квітко синього гіацинту
в твоїх долонях весь мій світ красивий-красивий
в твоєму серці цілий всесвіт поцілую твоє чоло
і Мій поцілунок сяятиме мов зоря оточу тебе світлом
щоб ти знала що ти возлюблена королівна
прекрасна доню моя
Господь говорить і нехай усе у цей час мовчить
мовчать зорі дерева і небо сплять люди і птиці
а Він міцно пригортає мене до грудей кладе в долоню
маленький сапфір говорить що це моя королівська ознака
чому так не мало би бути у світі що його сотворив Господь
хтось говорить нехай світ буде такий як він був сотворений
і ці слова пронизують мене як світляний меч
все здригається і тремтить розривається пронизане світлом
надходить тиша
