Посестри. Часопис №6 / «І якщо це кінець...»
І якщо це кінець
розділу
книги
Буття,
я просила б Тебе залишити мені двері,
крізь які повернуся до Тебе і до життя
і почну все спочатку – неначе нову серію
живописних полотен і віршів, фільмів і книг,
без кінця, без межі – Твоє неозоре море,
я б хотіла пізнати все і справді проникнути
у глибини – туди – де досі є не-говорене.
Говорити про нас – про стомлених і малих,
про утечу за місто, про літо вишень і риб.
І про когось – хто має заразний і добрий сміх.
І про когось – кому я зрештою просто вибачу.
І про час, коли біль проникав під шкіру, немов
ніж розпечений, гострий північний вітер.
І про радість повернень і світло тьмяних церков,
про красу – без якої – ніяк – не умію витримати.
І якщо це кінець… Ми не віримо у кінець!
А тому видихай, видихай і вдихай повільно
десь по той бік – по той бік – Твого і мого – сердець
ранок, сповнений пахощів руж і гіркого зілля.