Посестри. Часопис №9 / Another side

Another side 

 

Я давно хотіла спитати: як тобі, там, потойбік війни? 

здається, там тепло настільки, що сніг перетворюється на молоко, 

а хлопчик зі скрипкою цілий рік стоїть у футболці,  

і голуби, здіймаючись вище ратуші,  

зависають між снігом і музикою, 

ніби розгублені кулі – між душею та тілом. 

 

Та зараз не буду писати про нас, 

напишу про міста, звідки в довгих важких конвертах 

приходять діти замість листів, 

де налякане сонце, мов заморожена мандаринка, 

викочується раз на тиждень,  

і крізь дим проглядає дим,  

і крізь смерть проростає смерть. 

 

Роздери собі груди, покажи своє внутрішнє пекло   – 

покажи, що таке справжня самотність, 

як це – коли така порожнеча, що нема об кого навіть поранитись. 

Навчи мене мови стін –  

а я покажу тобі ті міста –  

і малий, якого ти вигадав, продасть свою скрипку, 

щоб купити пальто. 

 

Я давно хотіла спитати: за що? І коли це скінчиться? 

Стільки часу минуло, а я все знаходжу 

запальнички в кишенях – ще з літа… 

Куди подіти весь цей вогонь? 

Більше вогню, ніж тепла. 

Більше стін, ніж дверей. 

 

Ти ж навчиш мене мови стін?