Посестри. Часопис №89 / «у передвечірню пору люблю дивитися як прекрасно заломлюється світло...»
у передвечірню пору люблю дивитися як прекрасно
заломлюється світло
думаю скільки його може вміститись в одній людині
в мені в тобі
скільки його могло бути у цій весні й скільки насправді було
і в що воно обернулося в наш темний біль і розпач
мушу назвати чорне чорним біле білим і написати
що я в цю весну все пропустила
не бачила саду всього у цвіту не бачила лісу
чула чийсь крик і знала що то кричить не звір і не птах поранений
так кричить тільки демон що приходить опівночі
чорний демон війни і розбрату демон люті
і коли чую крик і коли бачу темінь
молюся світло Христове врятуй мене
...колись ми були в саду там співали дрозди і цвіли всі дерева
а тепер ми вигнанці
за нашими спинами замкнулися брами раю а сади й далі цвітуть
знати це тремко а жити із цим скажу тобі щиро
просто нестерпно коли був коли бачив і коли зовсім не знаєш
як тобі повернутись в цей сад
