Посестри. Часопис №89 / «хочу знову писати так як колись до війни...»

хочу знову писати так як колись до війни

із серцем повним любові і радості

повна довіри повна світла

про дівчинку із золотим зерном у долонях

ось вона вийшла з дому годує птахів

про рибалок над річкою.. стоять тримають вудки

мовчать а в них за спиною шумить очерет

вуж повзе берегом кумкають жаби

ніби про щось своє перемовляються

 

ще пам’ятаєш як все колись було?

нашу бентежну молодість легкість і безтурботність..

 

часом я вірю що це іще можливо –

бути так як колись

 

особливо тоді коли поринаємо в літо

в любий сосновий ліс

в пахощі звіробою й запах суниць

навскісне світло заломлюється

просівається поміж гілок і залишається тим

чим воно є – тільки світлом

а не відблиском вибухів не спалахом

що спопеляє і нищить

 

твій світ Боже подекуди ще такий подібний

на той що був квіти й дерева точнісінько такі самі

та ступаю в траву обачніше ніж колись

поміж ящірок і лісових квітів

різне тепер буває

 

я не знаю як писати як жити так як колись

 

ти ж знаєш що до води насправді тепер зась

і рибалки ловлять рибу хіба що в моєму вірші