Посестри. Часопис №89 / «дослухаємося до всіх звуків...»

дослухаємося до всіх звуків

насторожено майже принюхуємося до них як пси

 

необережний удар дверей звук двигуна стукіт м’яча

об асфальт а тоді постріл у лісі один другий

і відлуння долинає сюди як ляпас

 

дивно про це писати колись в моїх віршах не було

ні війни ні зброї колись в них гримів грім лютувала

гроза бігли пантери й олені а сьогодні принюхуюся

чи розтав учорашній ранковий дим чорний наче смола

і прислухаюся чи ніхто не плаче

 

сумно і дивно стільки всього перемінилося

не змінилися тільки стрижі вони й далі вільно собі летять

в’ються у небі в його вишині висвистують і співають

один каже буде дощ другий сміється дощу не буде

 

падає з дерева ще не достиглий абрикос

знов чути вистріл потроху я забуваю як звучить мир

і як поміж пальцями м’ятою пахне тиша