Посестри. Часопис №88 / Гельдерлін

Час божевілля відміряють вірші;
Коли боги покинуті тьмяніють,
Немов подерті бурею вітрила,
Нічийні в спеку двох десятків сонць.

Уже зі мною в посивілій вежі
Діоніс милосердний оселився.
Отець колись квітучої країни.
Так – мовлю знову. Вежа має вуха.

Родючий, щедрий бог, господь Діоніс
В мені його гармонія працює.
Мій голос внутрішній немов луна
Колодязна йому складає гімни.

Повіки підіймає льодовик.
До вух твоїх шум вод доходить, вежо.
Високородні та первосвященні.
У водах тих бере початок людство.

Хвилясту хмару пробиває наскрізь
Лет ластівочий. А боги вертають
На батьківщину. Вертогради сонні
Й рясні хитають бджоли та плоди.